коли не виспиш ся, то й будеш довго чмелїв слухати; я вже се знаю. Так куди-ж йому не бути смутному і невеселому? Хоч і підійшов до людей, що́ перед ним усї шапки познимали і покланяють ся йому, а він іде собі надувшись і нї на кого і не дивить ся, тільки щоки роздува, щоб усї знали, що він тут-здесь є старший.
От підійшов до ставка, кинув оком сюди-туди, та й крикнув грізно: »А що?«
— Совершениє уготова ся, відізвавсь до нього конотопської сотнї писар, Прокіп Ригорович Пістряк, стоячи биля калавурних, що́ стерегли низку відьом і придивляючись пильно, щоб котра з них, перекинувшись або сорокою або свинею, та не дала б дьору; а як почув гомін свого начальника, так зараз, знявши шапочку, і підійшов до нього, і поклонивсь йому низенько і каже: »Вожделїннаго умоізступления, з дневним містопребиваниєм, вам, пане сотнику, утресугубляємо!«
»Спаси-бі!« сказав голосно Уласович, не розчухавши, що́ йому наговорив пан Пістряк, теж не вмівший до ладу слова сказати, а так, що́ на ум збреде; та при тім слові тільки трохи підняв шапку з голови, та мерщій її і наплюснув впять на голову, та й сказав повагом, усїх озираючи і нї на кого не дивлячись: »Здорові!« А се вже звісно, і усюди так поводить ся, що чим начальник дурнїйший, тим він гордїйший, і знай дметь-ся, мов шкураток на вогнї.
— »Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику!« заклекотїла громада, загули чоловіки, залящало жіноцтво, запищала дїтвора, та й поклонились йому низесенько.
