бити і лисиць, і зайців, але і за тих же років на облавах їх полювати заборонялося. Отже, облаву треба було мислити тільки як облаву на вовків. Словом, переспектива постріляти ще менше всміхалася мені і, отже, тільки узнавши, що добрі організатори взялися за цю справу, я міг підтримати, як то кажуть, компанію й вирушити до 272 роз'їзду.
У Чугаївці, в найближчому до облави селі, ми були вночі, а коли рушили до лісу, то вже починався невеселий осінній світанок. Холодне сонце випливало з-за обрію біля лісових озір, що на них я й мої товариші полювали на качок, і, значить, треба було припускати, що ми встигнемо зробити два загони. Хвилювали нас тільки думки про гучків-селян. Хоч вовки і дуже тривожили околишні села, хоч мешканці цих сел і скаржились на звіра, хоч вони завжди й закликали мисливців допомогти їм в боротьбі проти вовків, але коли ті ж таки мисливці приїздили і заявляли, що без гучків полювання не можна організувати, то мало не кождий селянин вважав за свій обов'язок якось ухилитись від участи в облаві. Одним словом, я вже і на цей раз побоювався, що околишні села не дадуть нам потрібної кількости людей і що з нашої не погано організованої облави все таки нічого не вийде.
Що глибше ми посувалися в ліс, то менше ставало озір й то легше було озиратися навкруги
