Дячок витер рукавом піт на лобі і скинув із себе снопи. Він подивився на селянина, що спокійною ходою пройшов повз клуню, і промовив:
— Може, хоч тепер підемо?
Але Кажан і зараз боявся вилазити. Тоді Нечипір сплюнув і поліз у кишеню по цигарку.
Біля розправи стояв гомін.
Підбіг до голови Ванько Петренячий і закричав тоненьким голоском:
— Дядю, а якщо вони вискочуть із тієї вулиці, що на Олексієву леваду веде?.. Що тоді буде?
— А тобі яке діло? — сказав голова.
Хлопчик не зрозумів „дядю“ й весело застрекотав: мовляв, він напевне знає, що „вони“ саме відтіля вийдуть. Він не бачить, що селянський патріярх уже брови зводить докупи. І тільки тоді почав угомонятись, коли хтось із селян порадив голові:
— Та ви його паличкою! — порадив хтось і додав: — Ану бо, вишкварок, додому гиля!
— Та я ж кажу, дядю, що вони вискочуть, а вам і не видно буде, — образився хлопчик.
— А воно й справді, — сказав один.
— Та й на самім ділі, — додав другий і звернувся до Ванька: — Чий ти є? Чи не вдовиної дочки?