Тепер анарх просто не чув дідка. Він крадькома поглядав на метранпажа і з кожним поглядом усе більш находив знайомих рис у його обличчі. Один раз йому навіть здалося, що це його старий знайомий.
Підійшла сестра Катря. А коли прозвучав дзвінок і зашуміли хорі, підійшов психопат.
Сестра Катря зривала одуванчики й дмухала на них. Одуванчики спалахували й тут же танули. Хлоня уважно дивився на цю процедуру й ніби щось згадував.
Розмови йшли на антирелігійні теми. Дійшли нарешті до попів, до тих, що „к чорту рясу“ й на партизанських коней сідали. Говорили й про инших: про святих і преподобних Онаніїв і Озаріїв. Для відомого кола й це улюблена тема. Дідок і тут подавав пошлятину. Особливо хвилювався психопат.
— Ви кажете піп? Добре! Утилізируй і попа! Нема в нетрах ячейки — хай піп агітує з амвону! І потім я думаю, — додав він, що і в цім оновленні ікон єсть своя прелість. По-моєму, це все-таки — містика революції. Не погоджуєтесь?
Звичайно, з ним не погоджувались. Мало того: Майя назвала придуркуватим, за що психопат і образився.
Нарешті, коли біля жовтого пісочку хтось крикнув „хто робив — той валяв“, публіка кинулась туди. І через деякий час на койці зосталися: анарх і сестра Катря.