Секретар сказав:
— Плюю на всіх і вся. Моя власть і баста!
Його спитали:
— А я?
— І твоя.
— А я?
— І твоя.
Наталка взяла за руку Юрка:
— І їхня?
Всі подивились і подумали, а секретар кинув:
— Це гість.
А Остап п'яно й нахабно засміявся:
— Це той, як його… як ото мітинг був … — попутчик. Ха… ха…
Юрко спалахнув, а всі зареготали, а секретар похвалив:
— Нічого, хоч попутчик, зате дорогий, — і похлопав Юрка по спині.
… Зорі зазорили все небо. Було тихо, а на залізниці кричав паровик.
Сьогодні возив рейки вагонеткою Юрко, з вальцювального цеху.
… Залізо співало. Надворі дніло, верещали молотки. В гострих лезах тонкого упаду Юркові тихі спогади.
„… Попутчик… так…“
Бантини, бетонні крокви й залізне, кам'яне — ми. Ми — король землі. Ми той, що в скажено-
