ваючися за незграбною шахвою, що закриває від мене куток зі страшною грубою, де тремтить її самотня тінь.
Я, я призвів її до самогубства!
Але ж це безумство! Невже могла вона подумати, що я полишив її?
— «Я люблю тебе, Оля» — гарячими літерами горить мені крізь темряву тихої кімнати, а туманна пляма на чотирикутній платівці тьмарить ті слова…
Холодними пальцями намацав живчика на гарячій скроні й притулив його міцно…
Тоді, не озираючися, кинувся до вікна й сильним рухом розчинив його, відкинувши заразом і віконницю. Важко стукнув об стіну залізний прогонич і десь за клунею відізвався собака. Неясним молоком розплився по хаті холодний світанок.
Вікном я виліз на подвір'я й озирнувся навколо, на повні груди втягуючи росяне повітря. Вогкий вітрець потяг з річки й ущух на городі, прошелестівши щільними мурами запашних конопель.
Усе тіло після зморної ночи боліло мені, а голова важка була, ніби наллята розпеченим металом.
Підійшов до плоту й присів на струхлілого перелаза. Тут ми бачилися в-останнє… Світанок розмотував своє липуче павутиння, неяс-
