на скорий поворот. Натомість старий Зацьвілїховський дуже був зажурений тим, що від якогось часу дїяло ся в Чигиринї. Пішли отже разом до Волоха Допули, що мав в місті гостинницю і тримав винярню. Там, хоч се єще була вчасна година, застали вже силу шляхти, бо був се ярмарковий день, а крім сего на сей день випав постій худоби, яку гнали до обозу коронних військ. Отже притім людий назбирало ся повно. Були там отже і державцї Конєцпольских, і чигиринські урядники, і властителї поблизьких земель, що дістали на підставі привілєїв, осїла шляхта, від нїкого незалежна, дальше урядники економій, трохи козацької старшини і повно шляхоцької дрібноти, що була на службі або жила на своїх хуторах.
Одні і другі позасїдали лави, що стояли вздовж довгих столів і розмовляли голосно, а всї про утечу Хмельницького, яка була найбільшою подією в цїлім містї. Скшетуский і Зацьвілїховський сїли собі в купї на осібности, і намісник почав допитувати ся, щоби то за фенїкс був той Хмельницький, про котрого всі говорили.
— То васць не знаєш? — відповів старий жовнір. — То є писар запорожського війска, дїдич Суботова і — додав тихше — мій кум. Знаємо ся від давна. Бувалисьмо разом в ріжних пригодах, в котрих не мало відзначив ся, особливо під Цецорою. Жовнїра з таким досьвідом в війскових справах нема може в цїлій Річи посполитій. Хоч сего ся голосно не говорить, але се гетьманська голова. Чоловік з великим розумом і впливом; єго ціле козацтво слухає більше нїж кошових отаманів; чоловік не позбавлений добрих прикмет, але гордий, неспокійний і коли ненависть возьме в нїм верх — може бути страшним.
— Що єму ся стало, що втік з Чигирина?
— Жерли ся зі старостою Чаплїньским, але то дурниця! звичайно шляхтич шляхтичеви заливав сала за шкіру. Не оден він, і не єму одному таке лучило ся. Говорять, що баламутив старостї жінку; староста відобрав єму коханку і оженив ся з нею, а він єму єї за се пізнїйше баламутив. Се дуже правдоподібне, бо звичайно...баба вітром підшита. Але се лишень позір, під котрим криє ся щось глубокого. Бачиш васць, справа є така: в Черкасах мешкає старий Барабаш, козацький полковник, мій приятель. Мав він у себе привілєї і якісь королївські письма, про які говорено, що заохочували козаків
