Все зупинилося й мовчить;
А чи зімою хуртовина
Сніговим шаром все вкрива,
І неосяжная країна
З усім живим, як нежива, —
Ти завжди, пишний, любий краю,
Моя Вкраїно чарівна,
Мій злотосяйний, тихий раю,
Для мене в світі — ти одна !
В тобі бо мрії молодії
Дитячих перших літ моїх,
В тобі найкращії надії
Найвищих думок молодих.
Ти силу ллєш мені у душу
І навіваєш супокій.
Для тебе тільки жити мушу,
А може й вмерти, краю мій!
Як би я знав її душі пустоту,
То віри в неї яб не йняв,
За пестощіб я не продав чесноту...
Як би я знав, як би я знав!
Як би я знав, що розум полохливий
Мені в той райський час шепнув, —
Яб вільний був, хоч, може й нещасливий
Як би я чув, як би я чув!
Як би я міг усю зневагу щиру
Лукавій кинути до ніг, —
Яб знов вернув загубленую віру...
Як би я міг, як би я міг!
Я дух згубив — зміняв його на жарти
І в жартах розум потопив, —
А жарти ті і помину не варті...
Я дух згубив, я дух згубив!
Я не живу, себе я зневажаю,
І як я гріх той свій назву?
Я знищив дух — одно лиш тіло маю:
Я не живу, ні не живу..!
