І полізли арендарі
На верх дуба спати,
Ще й говорять чумакови
Гиляки обтяти…
А чумак обтяв гиляки,
Ще й капця їдному,
Узяв собі скринку з грішми
Тай пішов до дому…
Зійшло сонце по над лісом —
Жиди не злізають,
Як ворони на гиляках,
Чумака чекають.
Просиділи до полудня,
Все Івана ждали,
Але його нема й духу,
Поминай як звали!..
Починають арендарі
Самі міркувати,
Як їм грубим арендарям
З дуба позлізати.
Присудили, щоби Лейба
За гиля вчепив ся,
Щоби Лейбі грубий Мошко
За ноги вхопив ся;
Щоб за Мошка взяв ся Гершко,
Щоб за Гершка Хаїм…
„Як вчепим ся, — кажуть, — разом,
То всі позлізаєм…“
