Сторінка:Споминки Агапія Гончаренка (Павлик, 1894).djvu/8

Ця сторінка вичитана

вальчук мав бас, ледве грамоту слібізував, а його посвятили іеродіаконом в Лаврі, „здорово кричати“, — назвали Флавіаном. Він одбірав кружки грошей 3000 рублів в рік, і його товариші шевці кивають головою: „якби Філько не бас, то він би свині пас“.

Петро Великий, скасувавши жінський манастирь, через улицю од Лаври, плакав і дуже плакав, подивившись на несчисленну лічбу дитячих головок в підвалах, що чернеці з черницями рождали байструків дітей і вбивали йіх.

Бог мене хранив, його свята воля була зо мною. Митрополит Филарет взяв мене в свою канцелярію, і я ще був книгодержцем при всіх його митрополитанських службах, зо дня освящення моста на Дніпрі 1853 року, до вийізда за границю. Я полюбив святого старця і, щоб не прогнівати його, не пив ні горілки і нічого шелемонячого, не йів цибулі, або оселедців і нічого такого смердячого: старався хранити чистоту тіла і душі.

Бувши на посилках в митрополіта, я часто йіздив по хуторам св. Лаври і бачив як штатниі манастирські, або кріпостні манастирські живуть в нищеті, а чернеці, такіж холопи, во всякі роскоші. І часто рано, як ще темно, я падав перед чудовним образом Богородиці, і плакав, дуже плакав: „Боже! де Твоя святість і правда! Люде в нищеті з голоду мруть, а образ Твій в золоті і брильянтах! Чи Ти шануєш золото і брильянти, і не глянеш своім милостивим оком на нищету людськую, на чоловіка, що носить образ і подобіє Твоє! І чернеці, всященниі п.... обманюють на-