„Ще море спокійне, а там щось далеко гуде: то спільничка моря — хмара грозова іде і моргає страшними очима і темними крилами віє на дрібні зорі, і гаснуть ті зорі від жаху. Ось вітер, її післанець, налетів, засвистав і назад одлинув і стало все тихо знову. І ближче ревнула грозовая хмара і ціла зграя вітрів закрутилась, завила, штовхнула під боки соннії хвилі. Хвилі безладно метнулись до скелі — скеля шпурнула на їх камінцями. Хижо вони проковтнули гостинці і кинулись знову до скелі.“
Друге джерело творчости Дніпрової Чайки це Дніпро, з якого лиманом зжилась вона змалку. Тут одним із найкращих віршів поетки є: „Над лиманом“ (надр. 1886 р. в „Степу“):
|
Ой, широко лиман |
Цілком символічний малюнок, теж наддніпрянський — „Плавні горять“. Відблиск цього величнього видовища викликає в поетки відповідний відгук у душі.
Любов до рідного краю символізує вона в „Шпаках“, які можна поставити з огляду на зовнішню їх форму поруч із „Айстрами“ Олеся. Обридла шпакам уся краса екзотичних країн, до рідного краю їх тягне: Зібрався гурток і полинув, зачувши прикмети весни в Україні коханій“. Але зарано прилетіли птахи — „налинув із півночі вітер, снігом посипав, холодно, голодно птахам, але повні надії та віри, повні кохання до рідного краю, провесну шпакі сповіщають“. Такою була праця на Україні в 80-их роках минулого століття!
Щодо третього джерела надхнення, то у Л. Василевської, як у кожного поета індивідуаліста, є багато поезій настрою і, на жаль, майже всі вони пройняті сумом. Один із ранніх віршів поетки „Зірка“ ще овіяний надією. Але в 1901 р. вона вже пише:
|
Як темно знов, як сумно знов |
