Зоста́ти(ся). См. Зостава́тися(ся).
Зострах, ху, м. Испуг. Мнж. 181.
Зостріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. зострі́(ну)ти, рі́ну, неш, гл. Встречать, встретить. Пішла моя дівчинонька понад берегами, та зостріла рибалочок з трьома неводами. Мет. 18. Зострів мене козак молоденький, схопив з мене вінок золотенький. Чуб. III. 170.
Зостріва́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зострі́(ну)тися, рі́нуся, нешся, гл. Встречаться, встретиться. Да піду я селом, улицею, та зострінуся з молодою дівчиною. Чуб. V. 154.
З'острі́ти, рі́ю, єш, гл. Сделаться острым, более острым. Зима́ з'острі́ла. Зима сделалась более холодной. Вх. Лем. 420.
Зотліва́ти, ва́ю, єш, сов. в. зотлі́ти, лі́ю, єш, гл. Истлевать, истлеть. Моє біле тіло під нагайкою зотліло. Гол. I. 196. Хусточка зотліла. Мл. л. сб. 277. Пішла вона (надія) на той світ в преісподню, коли ще й там знайду впокій, зотлівши. К. Іов. 38.
Зотлі́лий, а, е. Истлевший.
Зотлі́ння, ня, с. Тление, истление. Моїм костям зотління я бажаю. К. Іов. 16.
Зотну́ти, ну́, не́ш, гл. = Зітну́ти. Шевч. 382. Чуб. III. 270.
Зотну́тися, ну́ся, не́шся, гл. = Зітну́тися. К. Досв. 172.
Зотрива́ти, ва́ю, єш, гл. Подождать. За ворітьми я ще довгенько зостривала. МВ. II. 105.
Зотру́хнути, ну, неш, гл. = Стру́хнути. Там і зотрухла. Руд. Ск. I. 141.
Зотха́ти, ха́ю, єш, сов. в. зотхну́ти, ну́, не́ш, гл. = Зітха́ти, зітхну́ти. Вийди на могилу та й зотхни тяженько. Чуб. III. 117. Зотхнув до бога, далі занімів. Федьк. I. 29.
Зотхну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Вздохнуть. Кінь спіткнувся, тяженько зітхнувся: «Чого ти, коню, зотхаєш?» Гринч. III. 237.
Зохаби́ти, блю, биш, гл. Оставить, бросить. Вийшло дівча (жито) жати, не могло го в ручку взяти. Пішло оно до крамниці купувати рукавиці, рукавиці не купило, в полю жито зохабило. Гол. I. 339.
Зо́хматися, маюся, єшся, гл. Пожелать. Мати собі міркувала, що як пійде на розглядини, що й своє, мовляв, тягло, і велика ікона від покійної жінки дітям зосталась, то я й зохмаюсь (заміж). Г. Барв. 231. Почула, що чоловік до свата збірається, та й собі зохмалась туди ж іти.
Зохо́титися, чуся, тишся, гл. Почувствовать охоту, желание. Харьк. у. Зохотився до школи хлопець. Черк. у.
*Зо́чений, а, е. Замеченный, усмотренный. Сл. Яворн.
Зо́чити, чу, чиш, гл. Увидеть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
*Зо́шит, та, м. Тетрадь. Професор раз-у-раз ходив коло лавок, заглядаючи то тут, то там до зошитів, чи всі пишуть і чи так пишуть, як належиться. Франко.
Зо́шмарити, рю, риш, гл. Сбросить, скинуть. Зошмар з воза сіно. Вх. Лем. 421.
Зп…= Сп…
*З-полу́дня, нар. После полудня. Зараз побіжу додому, а з-полудня знов прибіжу. Крим.
*Зпровола́, нар. Не спеша, протяжно. Він відповів з провола. Лепкий.
Зрабува́ти, бу́ю, єш, гл. Ограбить. Ідуть турки на рабунки, зрабують тя молодого. Чуб. V. 1087. Зрабували той город, забрали в йому всіх коней. Опат. 25.
Зра́да, ди, ж. Измена, вероломство. Чи ти мене вірно любиш, чи на одну зраду? Мет. 43. Сестру кликнула (Дідона) на пораду, щоб горе злеє росказать, Енеєву оплакать зраду. Котл. Ен. I. 35. Співав він, що любив колись щиро та вірно, а йому зрада сталась несподівано. МВ. II. 113. *Зра́дою. Предательски, изменнически. Ум. Зра́дка, зра́донька, зра́дочка. О. 1862. IV. 30.
Зраде́цький, а, е. Изменнический. Зрадецькі речі супротив пана. Хата. 153.
Зраджа́ти, джа́ю, єш и зра́джувати, джую, єш, сов. в. зра́дити, джу, диш, гл. Именять, изменить.
