Зна́ха, хи, ж. Знающая, мастерица. Мкр. Н. 36.
Зна́харка, ки, ж. = Знатни́ця. Од пристріту знахарка бере шклянку чи кухлик води, кида туди жарину, витира хворого сіллю, шпує тією водою і дає й хлиснути її. Ном. № 13927.
Зна́харство, ва, с. Знахарство.
Зна́харський, а, е. Знахарский.
Зна́харь, ря, м. = Зна́тни́к. Став я шукать знахарів та усяких характерників. Стор. МПр. 41. Знахарі і знахарки, замісць «воистину воскресе», кажуть: «по болоту хожу, чайок деру», або що инше, що думають заподіять чарами. Ном. № 289, стр. 282.
Знахарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Заниматься знахарством. Що не тілько та пан Сава церков та руйнує, із бісами став за право й дуже знахарює. Макс. (1834). 91. А його жінка ще к тому й знахарювала, та таки так, що декому і помагала. Мог. 111.
Зна́хід, ходу, м. Нахождение; находка. Желех.
Зна́хідка, ки, ж. Находка.
Знахо́дити, джу, диш, сов. в. знайти́, йду́, деш, гл. 1) Находить, найти; обретать, обрести. Хоч ти знайдеш з русою косою, та не знайдеш з такою красою. Мет. 111. Посилала пані шукати. Шукали, шукали — не знайшли. МВ. II. 52. Не знайду я такої дружини. Хата, 35. Там грішники перестають буяти, там томлені знаходять опочивок. К. Іов. 8. Знайшли Ентелла сіромаху, що він під тином гарно спав. Котл. Ен. II. 17. 2) Знайти́ дити́ну. Родить ребенка. А її уже й не турбую, моєї бідної Катрусі, щоб уже благополучно знайшла. Г. Барв. 298.
Знахо́дитися, джуся, дишся, сов. в. знайти́ся, ду́ся, дешся, гл. 1) Находиться, найтись, отыскиваться, отыскаться. Як ножем пробито, то знайдуться ліки, а як закохання — пропала навіки. Чуб. V. 3. Побить, то й абихто знайдеться, — от инше діло пожалувать! Ном. № 4072. 2) Только сов. в. Родиться. Дитина знайшлася. КС. 1893. VII. 74.
Знахожа́ти, жа́ю, єш, гл. = Знахо́дити. Стали тії сини до розуму дохожати, стали собі молоді подружжя знахожати. Мет. 347.
Знахожа́тися, жа́юся, єшся, гл. = Знахо́дитися.
Зна́хорка, зна́хурка, ки и пр. = Зна́харка и пр.
Знахорови́тий и знахурови́тий, а, е. Умеющий знахарствовать. А його жінка та була якась знахоровита. Чуб. II. 12.
*Зна́чення, ня, с. = Значі́ння. Сл. Нік.
I. Зна́чити, чу, чиш, гл. Значить, означать. Що значить, що ти лучче за мене вдариш? Рудч. Ск. I. 50.
II. Значи́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Метить, наметить, делать на чем-либо метки, знаки, *намечать, обозначать. Уже я й значив шапку, так все таки крадуть. Лебед. у. Узяв заступ та лопату, пішов ямки значити. ЗОЮР. II. 87. *Томата покотилась на білий обрус, значучи по ньому червону доріжку. Лепкий. 2) Показывать признаки беременности (о животных). Ся коро́ва вже значи́ть. Заметно, что эта корова стельная, скоро отелится. Аф. 458.
Значи́тися, чу́ся, чи́шся, гл. 1) Метиться, намечаться, обозначиться. *2) Безл. Значи́ться. Значит.
Зна́чіння, ня, с. Значение. К. Кр. 20.
Значі́ння, ня, с. 1) Делание меток, наложение знаков. *2) Значение.
Зна́чка, ки, ж. Метка (Киев. у.), значок. Подивись, он у воротях значка, — комишина. К. МБ. X. 7.
Значки́й, а́, е́. Меченый, заметный, имеющий знак.
Значко́вий, а, е. — това́риш. В старом малорусском войске прапорщик. Котл. Ен. (1874). 204. Після полкової канцелярії служив він значковим товаришем. О. 1861. X. 28.
Зна́чни́й, а, е. 1) Значительный. Значная часть війська. 2) Видный, заметный. Був сей чоловік значний між усіма на сході сонця. К. Іов. 3. 3) Знатный. Значні пани і шляхетство. Стор. МПр. 67. Чоловік значного роду. Єв. Л. XIX. 12. 4) = Значки́й. Значні гроші, значний віл. НВолын. у.
Зна́чність, ности, ж. 1) Значительность. 2) Знатность. Науку і талант над значність прекладали. К. Дз. 13.
