*Зві́тний, а, е. Отчетный. Сл. Дубр.
*Зві́тність, ности, ж. Отчетность. Сл. Дубр.
Зві́ток, тку, м. Пучек расчесаного льна. Вх. Уг. 249.
Зві́тріти, рію, єш, гл. Выветриться. Коли сіль звітріє, то чим приправити? Єв. Л. XIV. 34.
Зві́тти, звітті́ль, звіттіля́, нар. = Зві́дти.
Зві́тци, звітці́ль, звітціля́, нар. = Зві́дси.
Зві́чний, а, е. Старинный. І погані звичаї часто тримаються через те тільки, що вони звічні.
Зві́шати, шаю, єш, гл. = Зві́сити. Сіла при Кубані над кручею і ноги звішала. (О. 1861. XI. Кух. 37).
Зві́шувати, шую, єш, сов. в. зві́сити, шу, сиш, гл. Свешивать, свесить.
Зві́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. зві́ситися, шуся, сишся, гл. Свешиваться, свеситься.
Звіща́ти, ща́ю, єш, сов. в. звісти́ти, щу́, сти́ш, гл. Извещать, известить. Каменец. у.
Зві́ювати, зві́юю, єш, сов. в. зві́яти, ві́ю, єш, гл. Свеивать, свеять, сдувать, сдуть. Я покрила свого миленького слідочок, щоб вітер не звіяв, пташки не склювали. Чуб. V. 46.
Звія́шки, шок, ж., мн. У ткачей: снаряд, на который надеваются нитки для наматывания их на катушку челнока. Части их: квадратная подставка — підні́же, на двух противоположных сторонах вдолблены два столбика — стояки́, на них сверху лежит валик — вало́к, на каждый конец валика, у самых столбиков и внутри их, надевается по три дощечки — ли́ствиці: в центре (где их проникает валик) они шире, а к концам сходятся под острым углом; раздвинутые ли́ствиці составляют две шестиугольные звезды; концы противоположных ли́ствиць соединены между собою ка́чками; ка́чка — тонкая узкая дощечка, к обоим концам которой прикреплены шворки, другим концом своим захватывающие концы ли́ствиць, не дозволяя им расходиться. МУЕ. III. 14.
Звлада́ти, да́ю, єш, гл. Совладать. З серцем не звладаю, коли Петро не мій буде, то смерть загадаю. Котл. (1874). 336.
Зво́гнитися, нюся, нишся, гл. У гончаров, при обжигании глиняных изделий: начинать поливе расплавляться. Вас. 180.
*Звогчі́ти, чі́ю, єш, гл. Отсыреть. Хот. Нік.
Зво́ди, дів, м., мн. 1) Очная ставка. *2) Сплетни, переносы, наговоры. Не люблю я, коли хто зводи зводить. Крим. Зво́ди зво́дити. а) Давать очную ставку. Екатериносл. у. *б) Заводить сплетни, интриги. Він усе зводи зводив, — діду каже за мене, а мені за діда. Крим.
Зво́дини, дин, ж., м. 1) Свадебный обряд, состоящий в том, что после первой свадебной ночи сва́ха, дві прида́нки і дружко́ весі́льний входят у комо́рю и заставляют новобрачных встать (зво́дять молоди́х), затем одевают новобрачную, удостоверяя по знаку на сорочке ее невинность до брака. Чуб. IV. 611, 612. 2) = Зво́ди. Вх. Зн. 21.
Зводи́тель, ля, ж. 1) Обольститель. 2) Пт. Крапивник, Troglodytes parvulus. Вх. Лем. 418.
Зво́дити, джу, диш, сов. в. зве́сти́, веду́, де́ш, гл. 1) Сводить, свести. Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. К. Досв. 129. Катерина з болящої і очей не зводить. Шевч. 120. — з ро́зуму, з ума́. Сводить с ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Ном. № 3076. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Гол. I. 107. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Мет. 14. Аж він мене молодую із умочка зводить. Лавр. 14. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. Рудч. Ск. I. 136. — з хазя́йства. Сделать бедным, расстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» Г. Барв. 195. 2) Взводить,
