Голяка́, нар. 1) Нагишом. По кропиві голяка. 2) В неразведенном виде, цельным. Він спирт голяка п'є.
Голя́р, ра́, м. = Голі́й. Вх. Лем. 404.
*Голя́рня, ні, ж. Цырюльня. Сл. Нік.
*Голя́рський, а, е. Цырюльнический. Сл. Нік.
Го́мбички (ед. ч. го́мбичка, ж?). Металлические пуговки. Гол. Од. 81.
Гомелува́тий, а, е. Уродливо кудрявый (о сосне). Гомелувата сосна. Мнж. 178.
Го́мзатися, заюся, єшся, гл. Ворочаться, копошиться. Чого гомзаєшся за столом, наче блохи кусають?
Гомила́, ли́, ж. Верзила, дубина. Там така гомила, аж під стелю заввишки. Старобельск. у.
Гомі́вка, ки, ж. = Гомі́лка. Вх. Зн. 11.
Гомі́лка, ки, ж. Голень. Мнж. 178. Ум. Гомі́лочка. Їжте курча, — беріть гомілочку. Змиев. у.
Го́мін, мону, м. Говор, крик, шум. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. К. ЧР. 135. Ну, хлопці, в дорогу! та чуєте — без гомону. Шевч. 177.
Гомі́нка, ки, ж. Разговор. Один парубок хотів погомоніть з дівчиною.... почав так: «Чи ваші кури несуться?» — Несуться. — «І наша одна сіра несеться». Тілько й гомінки було. Грин. I. 230.
Гомінки́й, а́, е́. Громко говорящий, звучный. Торжища гомінкі. К. ДЗ. 6.
Гомок (мка?), м. Куча земли, бугор. Вх. Лем. 404.
Гомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. Рука́ми гомоні́ти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. 2) Шуметь, кричать; производить глухой шум. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Шевч. Гомоніла Україна. Шевч. Широкий Дніпр не гомонить. Шевч. 28. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей. Левиц. I. 116.
Гомонли́вий, а, е. 1) Говорливый, болтливый, разговорчивый. То був дуже гомонливий, а то й на мову не дається. Лубен. у. Параска знов весела і гомонлива. Г. Барв. 107. 2) Шумный.
Гомону́ха, хи, ж. Говорунья. Ішла баба гомонуха. Ном. № 12522.
Гомоню́чий, а, е = Гомонли́вий. Гомонючий чоловік. Харьк. у.
Го́мшити, мшу, шиш, гл. Колотить, бить. За тую локшину тато маму гомшили. Ком. Пр. № 95.
Гондо́ли, до́л, ж. мн. Салазки для вытаскивания льда из воды.
Гоне́ння, ня, с. Гонение, преследование. К. МХ. 34.
Гоне́ць, нця́, м. 1) = Гіне́ць. 2) Раст. Sebum acre L. ЗЮЗО. I. 136.
Го́ни, гін, го́нів и го́ней, м. и ж. мн. Первоначально: длина вспаханного поля, — вспаханный участок в длину; а затем, мера поля и вообще пространства в длину различной величины от 60 саж. и более: до́брі го́ни — 120 саж., сере́дні — 80 саж., невели́кі — 60 саж. Вас. 197. Кот. Ен. сл. 7. В Одесском уезде до 160 саж. Орав наш переліг і потом обливався… А гони гнав та й гнав, назад не озирався. К. ДЗ. 12. Пішли вони по первому покосові до половини гін. Грин. I. 118. Чия пшениця, що довгії гони? Це ж того козака, що чорнії брови. Чуб. V. 103. Пройшовши відсіль гонів двоє… Котл. Ен. III. 38. Прудко біжить та річка гоней із двадцять. МВ. II. 74. Ум. Гінки́, гіночки́. НВолын. у. Їдні гінки засіяв пшеницею. НВолын. у.
Гониві́тер, тра, м. = Вертипо́рох. Вх. Зн. 6.
Гони́тва, ви, ж. 1) Погоня. Ні, струни сі ослабли, заніміли в моїм буянні кримськими степами, в гонитвах за прудкою татарвою. К. Бай. 11. 2) Гонение. Св. Л. 107.
Гони́тель, ля, м. 1) Гонитель. От з того часу і став на неї гонителем. Кв. Один Грицько, другий Андрій, на віру гонитель. ЗОЮР. I. 315. 2) Гоняющийся за чем, любитель чего. Наші родителі за тим не гонителі. Ном. № 5147. 3) Сгонщик людей на работу, на сход. Черниг. Подольск. 4) Надсмотрщик за работами в поле. Рк. Левиц. 5) Ветрогон, шалун, непоседа, сорви-голова. За цими гонителями і хати не натопиш. Брацл. у.
