Відглу́шувати, шую, єш, сов. в. відглуши́ти, шу́, шиш, гл. Колотить, отколотить, отдуть. Хто було захоче, той мене й одглушить. Г. Барв. 51.
Відгнива́ти, ва́ю, єш, сов. в. відгни́вати, гнию́, є́ш, гл. Отгнивать, отгнить.
Відгові́тися, ві́юся, єшся, гл. Отговеться. Нехай попереду піде та відговіється. Ном. № 5474.
Відговори́ти, ся. См. Відгово́рювати, ся.
Відгово́рювати, рюю, єш, відговоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. відговри́ти, рю́, риш, гл. Отговаривать, отговорить. Як став одговорувать, так одговорив. Рудч. Ск. II. 74.
Відгово́рюватися, рююся, єшся, сов. в. відговори́тися, рю́ся, ришся, гл. Отговариваться, отговориться, отвечать, ответить. Була слава, була слава, стали й поговори… я за славу сама стану, та й одговорюся. Мил. 75.
Відгоди́тися. См. Відгожа́тися.
*Відгодо́ваний, а, е. Упитаный, откормленный. Сл. Нік.
Відгодо́вувати, вую, єш, сов. в. відгодува́ти, ду́ю, єш, гл. Откармливать, откормить.
Відгожа́тися, жа́юся, єшся, сов. в. відгоди́тися, джу́ся, дишся, гл. 1) Отлучаться, отлучиться. В иншого (москаля) є й гроші, купив би собі чого, та не взята річ: не можна йому відгодитися. Дісне кажу тобі: його немає в селі; він десь поїхав, одгодивсь на малий час. 2) Отплачивать, отплатить услугой за услугу, пригодиться в беде. Гонять вовки козу. Коза каже… «Оборони!» Той… узяв і вбив вовка. Коза йому сказала: «Я тобі одгоджуся в турецькій землі». Грин. II. 64.
*Ві́дголос, су, м. 1) Эхо. 2) Отражение (явления). Сл. Нік.
*Відголо́с(н)ий, а, е. Отзвучный, созвучный. Сл. Нік.
Ві́дгомін, мону, м. Отзвук, отголосок. Запізнений відгомін гайдамацького гомону. Г. Барв. 27.
Відго́нити, ню, ниш, гл. 1) = Відганя́ти. 2) Отдавать, припахивать. Вода чимсь одгонить. Кролев. у. Чим наївся, тим і відгонить. Нежин. у. На сім дворищі… від усього пусткою відгонить. Св. Л. 310. Місцина справді стала пустирем одгонити. Мир. ХРВ. 24.
Відгорі́ти. См. Відгоря́ти.
Відгорну́ти, ся. См. Відгорта́ти, ся.
Відгоро́джувати, джую, єш, сов. в. відгороди́ти, джу́, диш, гл. Отгораживать, отгородить.
Відгоро́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. відгороди́тися, джу́ся, дишся, гл. Отгораживаться, отгородиться.
Відгорта́ти, та́ю, єш, сов. в. відгорну́ти, ну́, неш, гл. 1) Отгребать, отгресть. Відгорни жар з припічка у піч. Землю відгорта. Мнж. 129. Відгорнули пісок. 2) Отворачивать, отворотить. Відгорнув полу, сягнув до кишені.
Відгорта́тися, та́юся, єшся, сов. в. відгорну́тися, ну́ся, нешся, гл. 1) Отгребаться, отгресться. Єсть там такий млин і дванадцять каміней, що само і мелеться, і само насипається, само відгортається і само в мішки набивається. Рудч. Ск. I. 123. 2) Отворачиваться, отворотиться. 3) Перестать ласкаться. Пригорнулась дівчина до козака, як сонечко зійшло, а відгорнулася, як сонечко зайшло.
Відго́ртувати(ся), тую(ся), єш(ся), гл. = Відгортати(ся) 1 и 2.
Відгоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. відгорі́ти, рю́, ри́ш, гл. Отгорать, отгореть. Уже на коневі і хвіст одгорів. Рудч. Ск. I. 118.
Відгосподарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Перестать быть хозяином.
*Відго́стрювати, рюю, еш, сов. в. відгостри́ти, рю́, ри́ш, гл. Оттачивать, отточить. Сл. Нік.
Відгребти́, ся. См. Відгріба́ти, ся.
Відгриза́ти, за́ю, єш, сов. в. гл. Отгрызать, отгрызть.
Відгриза́тися, за́юся, єшся, сов. в. відгри́зтися, зу́ся, зе́шся, гл. 1) Отгрызаться, отгрызться. Вовчими зубами відгризуся, ведмежою силою відборюся. Чуб. I. 95. 2) Отгрызаться, отгрызться, отбраниться. Як напало на мене семеро перекупок, то ледві одгризлась. ЗОЮР. I. 147.
Відгріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. відгребти́, гребу́, бе́ш, гл. 1) Отгребать, отгресть. Які руки загрібали, щоб ті і відгрібали. Чуб. I. 99. 2) Отбрасывать, отбросить, отталкивать, оттолкнуть
