бурує, а що знайде в коморі, — у шинок забере. Г. Барв. 292.
Буру́лечка, ки, ж. Ум. от буру́лька.
Буру́лька, ки, ж. 1) Точеная головка у палки. 2) Ледяная сосулька. Із льоду бурульки, що знай кругом брязчали (у вовка), уже зовсім пообпадали. Греб. 386. 3) Трубка? В ніс втеребив (чорт) дві бурульки, з бурульок, мов з кухви, б'ють під стелю через рульки джерела сивухи. Г. Арт. (О. 1861. III. 103). 4) Моско́вська буру́лька. Кукиш. Ном. № 3265. Ум. Буру́лечка.
Буру́н, на́, м. 1) Вал (в море, реке). Як розгуляється погода та проти вітру як пожене буруни, то дуб грає по бурунах то вгору, то вниз, як віз по балках. ЗОЮР. I. 146. 2) Сугроб. Ти ба, буруни які понамітало. Лохв. у.
Бурунду́к, ка́, м. Раст. Medicago falcata L. Шейк. Вх. Пч. II. 33.
Буру́нька, ки, ж. Трубка курительная. У глибокій кишені люлька бурунька. Мет. 444.
Бурх! меж., выражающее порыв ветра, удар волны, бросание предмета в воду.
Бурха́йло, ла, м. Порывистый ветер, шторм.
Бурха́ння, ня, с. Порывы ветра, бушевание.
Бурха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Порывисто дуть (о ветре), сильно волноваться (о воде), бушевать. Великі хвилі піднялись і вітри зачали бурхати. Котл. Ен. II. 6. Море… реве да бурхає. К. ЧР. 308. 2) Бросать, швырять. Високі хвилі закипіли, суденце стали вверх бурхать. Мкр. Г. 5. Там Дем'ян копа, тільки голову вже видно з ями, бурха землею. Сим. 224. 3) Вырываться, вылетать (о воде, дыме и пр.) Загорівся господь гнівом, з ніздер дим бурхає. К. Псал. 36.
*Бу́рхатися, хаюся, єшся, гл. Барахтаться, биться. Курка бурхається, він її не пускає. Крим.
Бу́рхвиця, ці, ж. Часть мельницы: доска над мучнико́м, в которой укреплен лоточо́к. Черниг. у.
Бурхли́вий, а, е. Бурный, бушующий, стремительный. Де взялася бурхливая хвиля, од бережка човничок одбила. Чр. 42.
Бурхну́ти, ну́, не́ш, гл. Одн. в. от бурха́ти. 1) Порывисто дунуть. 2) Полить, налить через верх. 3) Хлынуть. Бурхнуло з неба мов із бочки. Котл. Ен. II. 33. 4) Швырнуть. В Дунай зілля бурхнула. Чуб. V. 833. 5) Ринуться среди волн вперед (о судне). Хтось човен на море пустив, бурхнув він по хвилі. Греб. 374.
Бурхну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Броситься. Бурхнувсь у воду, щоб втопиться. Стор. МПр. 40.
Бурхоті́ти, чу́, чеш, гл. Бушевать. Хвилі бурхотіли, розливаючись по долині. Стор. МПр. 50.
*Бу́рці, ців, м. мн. Бакенбарды, баки. Диви, які бурці викохав — неначе пан! Звен. у. Ефр.
Бурча́к, ка́, м. 1) Журчащий ручей. 2) Струя проточной воды, текущей с шумом. Дзюркотання весняного струмочка-бурчака. Г. Барв. 308. Ум. Бурчачо́к. Ном. № 13663.
Бурча́ло, ла, с. Насек. Муха жужжалка, Musca vomitoria. Вх. Пч. I. 7.
Бурча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Ворчать, брюзжать. Хто має багацько, той бурчить; а хто не мас, той мовчить. Ном. № 1593. Утихомирься, не бурчи. Котл. Ен. III. 37. 2) Журчать (о ручье, потоке). 3) Урчать. Бурчить у животі.
Бурчачо́к, чка́, м. Ум. от бурча́к.
Бурчи́муха, ха, ж. Овод, Oestrus. Вх. Пч. I. 7.
Буршти́н, ну, м. Янтарь. Желех.
Бурштино́вий, а, е. Янтарный.
Бурьови́й, а, е. Относящийся к буре. ЕЗ. V. 52.
Бу́ря, рі, ж. Буря. Чорне море вітер-буря колихає. Чуб. V. 935. Схопилась велика вітряна буря. Єв. Мр. IV. 37.
Буря́к, ка́, м. 1) Свекла, Beta vulgaris. ЗЮЗО. I. 114. На дога́д бурякі́в, щоб дали́ капу́сти. Говорит об одном, а намекает на другое. Ном. 2) Кушанье из изжаренной свеклы. Маркев. 151. 3) Носящий бурку? Сомнительное слово, встреченное лишь в фальсифицированной думе «Татарский поход Серпяги», напечатанной впервые Срезневским: Усіх татар-буряків розбивали й пліндрували. Запор. Стар.
