Словник української мови (1927)/бурхати
| ◀ бурхання | Словник української мови Б бурхати |
бурхатися ▶ |
|
Бурха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Порывисто дуть (о ветре), сильно волноваться (о воде), бушевать. Великі хвилі піднялись і вітри зачали бурхати. Котл. Ен. II. 6. Море… реве да бурхає. К. ЧР. 308. 2) Бросать, швырять. Високі хвилі закипіли, суденце стали вверх бурхать. Мкр. Г. 5. Там Дем'ян копа, тільки голову вже видно з ями, бурха землею. Сим. 224. 3) Вырываться, вылетать (о воде, дыме и пр.) Загорівся господь гнівом, з ніздер дим бурхає. К. Псал. 36.