уборе: в складках, в сборках. Вх. Уг. 225. 3) Сердитый, рассерженный. Фр. Пр. 130.
Бури́тель, ля, м. Нарушитель.
Бу́рити, рю́, риш, гл. 1) Разрушать, ниспровергать, разорить. 2) Сильно лить, литься. Бурить як з барила. 3) Волновать, возмущать. 4) Рыть. Киртиця бурит землю. Вх. Лем. 395.
Бури́тися, рю́ся, ришся, гл. 1) Возмущаться, волноваться. 2) Безл. Собираться буре. Хмариться, буриться, — дощ буде… Pauli. I. 120.
Бури́шечка, ки, ж. Ум. от бури́шка.
Бури́шка, ки, ж. = Карто́пля. Вх. Зн. 64. Шух. I. 164. Дві річі бог для бідних сотворив: буришку та вербу. Фр. Пр. 130. Ум. Бури́шечка. Шух. I. 203.
Бурівни́к, ка́, м. Раст. Centaurea scabiosa. Шух. I. 21.
Бу́ріння, ня, с. Разрушение.
Бурі́ти, рі́ю, єш, гл. Становиться бурым, буреть. Де-де буріє останнє просо і пізня гречка спіє. О. 1861. XI. 100. Погляну я у віконце, калина буріє. Чуб. V. 649.
Бу́рка, ки, ж. 1) Бурка. КС. 1882. XII. 592. ЗОЮР. I. 302. То ти, бурко, козака заморозила? — Я до його й не доторкалася. Ком. II. № 159. 2) Род башлыка у опанчі́. Гол. Од. 18. 3) = Карто́пля. Фр. Пр. 130. 4) = Бу́ря. Вх. Уг. 229. Ум. Бу́рочка.
Бу́ркало, ла, об. Ворчун, ворчунья.
Бу́ркання, ня, с. Ворчание.
Бу́ркати, каю, єш, гл. 1) Ворчать. 2) Будить.
*Буркі́вка, ки, ж. 1) Мостовая. 2) Соб. Булыжник. Сл. Нік.
Бу́ркіт, коту, м. 1) Воркование. 2) Шум. Иноді тут як в казані кипить, клекоче: і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт. Св. Л. 217. 3) Ворчанье.
Буркі́тник, ка, м. Воркующий (эпитет голубя). А на зорі б усіх збудили голубки, озвавшись до самиць, буркітники раненькі. К. Дз. 40.
Буркни́ця, ці, ж. Бревно вдоль крыши, к которому прикреплена своими верхними концами каждая пара стропил. Шух. I. 91.
Бу́ркнути, ну, неш, гл. Одн. в. от бу́ркати 1. І муха говоруха об мені не буркне. Ном. № 4056.
Бурко́ваний, а, е. Вымощенный камнем, шоссированный. У Київі завше сухо, бо вулиці бурковані як поміст. Канев. у. Дорога… буркована. Чуб. II. 182. Гн. II. 196.
Буркови́на, ни, ж. Раст. Melilotus offic. Ой стелеться мені широкий лист та бурковина. Мет. 82.
Бурко́вка, ки, ж. Мостовая; шоссе. Одесск. у.
Буркота́ти, чу́, чеш, буркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. Мет. 78. 2) Рокотать, шуметь. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. К. ЧР. 310. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Стор. МПр. 104. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла. Грин. III. 313.
Буркотли́вий, а, е. 1) Воркующий. Чи бачили сивую голубку? Сиза буркотлива. Чуб. V. 24. *2) Ворчливый. Коцюб. «В путах шайтана», т. 3, ст. 8.
Буркоту́н, на́, м. 1) Воркующий (эпитет голубя). См. Бурку́н. 2) Ворчун. См. Бурку́н. Ум. Буркотуне́ць.
Буркува́ння, ня, с. 1) Мощение камнем. 2) Воркованье.
Буркува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Мостить (камнем). Зробив… бурковану дорогу. Гн. II. 196. 2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.
Бурку́ку́! меж., выражающее воркование голубя. Чуб. II. 93. Він літає, буркотає, собі пароньки шукає. Як буркуку, так буркуку! Мет. 261.
Бурку́н, на́, м. 1) Воркующий (эпитет голубя). См. Буркоту́н. Голуб-голубочок, сивий буркуночок. Чуб. V. 102. 2) Ворчун. У запічку буркун бурчить. Нп. См. Буркоту́н. 3) Раст. а) Melilotus coerulea. Рудч. Чп. 245. То же: бурку́н си́ній. ЗЮЗО. I. 166. б) — жо́втий. M. officinalis. Мил. М. 87. в) — бі́лий. M. alba. Мил. М. 38. В огороді буркун-зілля по тичині в'ється. Чуб. V. 1029. Ум. Буркуне́ць, бурку́нчик, бурку́нонько, буркуно́чок. Грин. III. 348, 688.
Буркуне́ць, нця́, м. 1) Ум. от бурку́н. 2) Порода сельдя: бешанка.
Буркуни́на, ни, ж. Стебель буркуна́. На вгороді буркунина. Мил. 101.
