верткий, що й з-під ступиря викрутиться. Ся Малпа схопила той папірець у зуби та брик-брик по класу, й вискочила на стіл.
Круг стола стовпилася вся богословія й почали: — „ну! читай!“ Малпа й почала вичитувати, що там-то й там-то, в такім-то повіті, такого-то класа парафія Солодьки, єсть три дівчині: одна Марія, літ двадцять два.
— Шш! — почали слухачі, — заматорівша во днех своїх! — Малпа пішла далі: — друга Орина, вісімнадцять літ.
— Шш-ш! — почали знов.
— Та чого ви шикаєте? ще-ж молода! — хтось гукнув з гурту.
— Шш-шш! — розійшлось по класу ще гірше. — А що має? що має? читай! — Малпа: третя… третя, одинадцять літ.
— Шш! А що мають? — почали. — А Малпа: все хазяйство й грошей в приказі тисяча карбованців.
— Як би всі за одною, можна-б руки погріти! Давай лиш папір! — кричат зо всіх боків. А Малпа пішла вихилясом по класі. Піднявсь такий стук, наче сто коней біжить; сміх, нявк, регіт, біготня; бо знайшлись і хорти, й мисливці, й шпанці, й всяка птиця й звірина; а циган зануздав кобилу й ньокає; там ведмідь реве, — всього було.
Й таки Малпу спіймали, почали мняти, а вона княвчить. Другі тим часом взяли той папір від неї й пішли до стола та й почали гукать: хто там близько, хто там близько, ходіть сюди!
Обізвавсь Собальський:
