мину́вшу јіјі́ сла́ву — кріва́ву; гірки́м сло́вом виповіда́в тепері́шньу до́льу-недо́льу; передві́шчував будуччину́… Сла́вне ли́царство коза́цьке, закльа́те могу́чнім сло́вом пое́та, ви́јшло із моги́л висо́ких; діди́ спогльану́ли у ві́чи внученьа́там… Жа́лібно на гру́дь припада́је коза́цька го́лова бу́јна. Ли́хо ста́ло на Вкрајі́ні, гірке́је ли́хо!… Із ви́кликаними ду́хами запла́кав пое́т, пону́ривсьа.
|
„Нема́ пра́вди на сім сві́ті, |
А за ни́м і Укра́јіна, мов за батьком ді́ти, в о́ден го́лос запла́кала. Запла́кала, зарида́ла і в сльоза́х обнови́лась. Гльа́ньте! Не оди́н, не со́тньа — ти́сьачі тих, котрі́ шче учо́ра не зна́ли: хто јіх оте́ць, не́нька?.. в Укра́јіні најшли́ своју́ до́льу. Вона́ безтала́нна пригорну́ла јіх ік се́рцьу; наділи́ла добро́м ді́ток својі́х непови́нних; поста́вила у при́воді мільјо́нів, щчоб вели јіх ік шча́сттьу, ік до́лі! По обо́х берега́х Дніпра јавльа́јутцьа патріо́ти укра́јінські, стаје́ літерату́ра, стаје́ наро́дність укра́јінська!..
Хто́ж був тој пое́т, шчо го́лосом својі́м збуди́в со́нних до життьа́ ново́го? Хто́ тој великан, шчо ста́нув у при́воді мільјо́нів? Голо́с чије́јі пі́сні спотрьа́с се́рцем і душо́ју роски́нених від Кавка́зу до Карпа́т, від Бі́лого до мо́рьа Чо́рного?
В Петенбу́рсі јави́лась кни́жка, під на́звоју „Кобза́р“. Автором јіјі́ до́сі ні́кому незві́стний Тара́с Шевче́нко. В ті́ј кни́жці најшло́сь бага́то с тих пое́зиј, котрі́ ста́рець і діти́на — всі́ зна́ли на Вкрајі́ні — Пое́том тим Тара́с. И славному сла́ва по усі́ ві́ки!..
