Пріся щільніше притулилась до Ганнусі, хотіла щось одмовити, а потім швидко подалася геть, зовсім звісившись на Ганнусину руку.
— Чого-ж мені боляче? — питала вона. — Я-ж сама хотіла й розбила…
— Це мине, — сказала Ганнуся.
— Прісю, оце все? — гукнув їй навздогін начальник станції.
Йому ніхто не відповів.
Він тоді сів на велосипеда й посунув на станцію. На платформі, як звичайно, гуляла ліхтарникова дочка; вона привіталась з ним, і він хитнув їй головою. В кімнаті він запалив світло й знайшов свою записну книжку. Довго він вдивлявся у написані там слова:
Квітня 3-го дня. Вночі Пріся й я
Одну хвилю серце йому підкотилось до горла, і він схопився, щоб бігти з цією книжкою до бараку та крикнути там:
— Пріся моя! Ось документ!
Та він заховав книжку; він зрозумів, що кохання промчало повз його, як потяг, і зникло ген, як і всі потяги, що проходили коло його станції.
Сестра Ганнуся чергувала під Великдень, як і напророкувала колись Пріся. До церкви з медичного персоналу не пішов ніхто. Притомлена Пріся спала, бо останній час по охоті чергувала по двоє суток вряд то за Ганнусю, що блукала скрізь з сином, то за Одарку Калинівну, що замикалась у кімнаті. Лікар робив цигарки, бо дедалі, то курив їх більше, а фершала зовсім не було в бараці: він добув у лікаря двохмісячну
