манданта. Цей полк держався тільки зусиллями полкової ради, з якою довелося зноситись, але вона, прищіпивши полкові український патріотизм, не знала, на яку ногу ступити в питаннях орґанізаційних та військово технічних.
Ґренадирський курінь Наливайка був міцною орґанізованою одиницею, але його командант — кадровий старшина — чути не хотів про прорив і „руйнацію“ вже безнадійно розкладаючогося фронту російських військ. Його впертість викликала те, що коли Наливайківці довідалися про нашу підготовку до прориву та спостерегли нерішучість свойого командування, перестали вірити йому і не виконали наказів навіть тих, що було звязані з проривом.
Якби там не було Гордієнківці 6-го грудня почали підготовку до виконання наказу. Повели розвідку на стаціях Мир, Осиповщина, Столпці — намічалися завдання, розділювалися ролі. — Кожний сотенний знав, куди має рушати — що робити. Навіть одну зі сотень першого куріня пересунено до стації Мир, а то за згодою та допомогою команданта цієї стації, який не міг дати собі ради з демобілізованими, що просто були дезертирами.
Згодом туди пересунено ще одну сотню та два скоростріли. Між 11. та 13. грудня ці дві українські сотні мусіли в алярмовому порядкові вирушити до містечка Мир, бо там прийшло до жидівського погрому, який почав дезорґанізований натовп салдатні.
Із цим погромом не могли дати собі ради комітети. Вражіння від нього було таке велике, що один з ідейних большовиків, яких так було мало, бувший каторжний за політичний терористичний акт
