падкових, що в більшости нудилися своїм перебуванням у комітеті, погорджували своїми співпрацівниками рядовиками, саботували чи зовсім не являлися на засіданнях. Демаґоґів, що робили карієру на комітеті не тільки своїм підходом під тодішні настрої, а навіть своєю більшою революційністю, ніж сама революція, виносячи найбільше необґрунтовані резолюції і попихаючи маси на дикі й жахливі вчинки.
І невеличку кількість таких старшин, що щиро пішли за революцією, шукаючи в комітетах можливости порозуміння з масами.
Із розвитком революції старшинство все то менше оставалось у складі комітетів, чимраз більше відходило від інтересів мас займаючи майже вороже до них становище.
У середині самих комітетів йшла велика діференціяція. Невиразні з початку комітети, що їх метою була тільки охорона незясованих для мужви завойовань революції, відтак же незясованих контрреволюційних спроб, які уявляли собою старшини, з розвитком революції стали установою мовляв виразно парляментарною з боротьбою партійних ґруп у нутрі, причому найбільше впливовими спершу були соціалісти-революціонери, що кинули гасло земля та воля, а потім і вони мусіли відійти на друге місце, віддаючи перше большевикам.
Таким робом, комітети були складним антаґоністичним колективом у свойому нутрі без виразної назовні програми.
Треба ще зазначити, що поведінка комітетів і їх діяльність була дуже імпульсивна й дуже нервова. Вояцькі елєменти в комітетах дуже легко під-
