13
ними у пестрі взірці вікнами та углами. У другому повітка на господарські знаряди та припаси поживи, у третьому гончарська піч та стіс лупаних дров, а у четвертому довга та широка шопа з готовими горшками, мисками, збанятками та урнами[1] для небіщиків, звичайними, простими і красшими, роскішнійшими, розмальованими у ріжні краски й узорі. Тут була також робітня, гончарський кружок, всілякі деревляні та кістяні палочки, ложочки, гребінчики та черепки з красками, кистки, шнурки та тим подібні прибори до мальовання горшків та витискання взірців на вогкій глині, гладження стін та виліплювання ух або покришок.
Усі ті чотири угли полянки лучила добре убита та потовченим черепям вимощена стежка і нізащо в світі старий Сміхун не ступив би ногою на грядку, щоби собі скоротити дорогу. Тому казали люди, що Сміхун їде до Київа на Царгород, а коли іде в хату, що по лівій стороні, то звертається вправо.
Коли молодець увійшов у частокіл, який окружав усе обійстя Івора, старий стояв при дверях своєї хатини та піднявши руки горі, молився до святого Хорса[2] на небі, благаючи його про ласку для усеї землі, для людий звірів та ростин, о добрий кінець всіх початків та о мирну кінчину мирного життя. З пошанівком спинився молодець та зняв з голови плетену з лика круглу, сукном покриту шапку, а нагадавши собі дорогого покійника, глядів зі зворушенням на довгу сиву бороду, впале лице та глибоко осаджені очі під густими навислими бровами.
Коли старець покінчив молитву, взяв із приспи під хатою глиняну миску зі зерном та свиснув тричі. На сей знак цілою хмарою злетіли з криші хатини і з поблизьких дерев різнобарві голуби та кинулися на їду, яку сипала їм щедра рука Івора. Деякі сідали старому на плечі та рамена, та отиралися о нього, наче котята, другі
- ↑ Жальник — кладовище, де палили мерців на кострі. Плачки-жалібниці оплакували смерть небіщика, кости збірали у попільницю-урну з глини і ховали у могилі. У огонь кидали всілякі жертви, а й у могилу клали поживу та всіляке знадібя, якого померший міг потребувати у Вираї. По похороні відбувалася тризна, похоронний пир, при якому співали пісні, устроювали ігрища і різали когути на жертву помершому.
- ↑ Сварог — Бог сонця, те саме, що Хорс-Дажбог. Усі ті три імена значать те саме, але, як здається, є у їх розумінні деяка ріжниця. Сварог — се соняшне світло і тепло, Дажбог — се родюча сила сонця, Хорс — се блискуча поява Бога, що пробігає небосклін.
