— Саме того й учить нас наша свята віра!… замітив духовник, — бо писано єсть…
— Стрівай, я хочу тебе спитати, чим араб, печеніг, грек чи полянин ріжні між собою? Вірою, мовою, звичаєм, ношею — та всі вони люди. І кожний з них тим більше варта, чим більше має в собі людяности. Бо поза нею немає для людини нічого загально цінного. От, тепер у хвилині важкої недуги бачу це ясно перед собою, як ніколи раніше, і чую, що саме так, а не інакше, думає Володимир. А тепер скажу тобі ще, навіщо мені хресту. На те, Євзевіє, щоб мати христіянський похорон, щоб нарід бачив, що старий, славний Добриня був христіянином. Навіть у смерти хочу послужити князеві і народові і прокласти шлях до нового майбутнього. Раз бажаємо стати у ряді народів і держав світа, то мусимо між них самі ввійти, як рівні між рівних, а то вони нас заїдять!…
— Якжеж мені хрестити поганина, який навіть не бажає вислухати поук духовника?
— Ти не хрестиш поганина, а Добриню. Тям це!
Він узяв із рук Євзевія деревляний хрест та в той самий мент дикі оклики, зойки, стогони, проклони, потрясли повітрям.
— Що це?
— У гридниці бються! — сказав один із отроків.
— Невже печеніги? — злякався дяк.
— Щоб воно не було, якщо ви христіяни, клякайте враз зі мною прочитати молитви на ісход
