Машина йде рівно все вгору та вгору в південному напрямі. Сонце велетенське, червоне встає ген із-за морів і, наче пливак, що виходить з води, розігріте окутується в мряку. Мотори працюють справно. Високомір вказує тисячасімсот. Легкий вітрець вдаряє з заходу і пересуває непомітно мряки до Океану.
Командор дивиться крізь скло своєї кабіни вділ. Під ним пересуваються швидко-швиденько, мов у калейдоскопі, різнобарвні поля, що похожі на довгі стяжки японських дівчат, коли йдуть походи молоді вулицями Токіо на Святі Весни. Десь вицвітають, мов китиці дивних пер, дими. Це фронт.
Натискає прямовисні керми, і машина струнчиться та летить угору. Не хоче, щоб його доглянули на фронті. Перед ним куди важніше завдання.
Вдається йому непомітно пройти понад ворожі лінії на висоті трьох тисяч. Шруби вперто вгризаються у синє повітря просторів, і машина пливе швидко на південь.
Що хвилини вдивляється в мапу і крізь далековид розпізнає околицю.
— О тут зазначене на мапі містечко Тієнтсін, а далі вже зарисовується невиразно Жовта Ріка, що ледве лисніючою ниткою крутиться по рівнині.
— Вже майже в місці… — шепоче сам собі і пускає машину вділ. Повертається до десятника Гечія і всміхаючись показує, що вони вже на місці. Десятник киває зрозуміло головою. Повітря свистить від шаленого гону, вдаряє гострим бичем в їхні обличчя. Куди краще можна вже розпізнавати великі рижові поля, що лисніють від жовтобрудної води, а далі, де наближаються високі димарі фабрик Тейлюану. Мотори гримлять. Місто росте із кожним оборотом пропелерів. Машина підскакує угору і за мить пливе, мов срібна, хижа птаха над дахами міста.
25
