вік в злиднях житиме; спить ще в колисцї, а вже горе та лихо чигають на нього, щоб ухопити й понести на муки в житє. Візьмімо для прикладу селянську дитину. Ще його від землї не видно, а вже воно тягне на шиї тяжке ярмо, хотїло би побігати, пограти ся, а натомість йому дають лозину до рук та велять гусей пасти; а коли підросте, одержить вищий чин — буде свинї пасти, пізнїйше телята і так далї по порядку. Та се ще нїчого, бо сї дитячі лїта селянської дитини минають принаймнї без журби: гірше їй як підросте. Ось минуло їй вісїм лїт. Надійшла зима: заможнїйші батьки віддають своїх дїтий до шкіл; хотїло ся б і убогому хлопцеві до школи — весело там бути разом з иншими. Та він сього не може зробити: не для вбогих дїтий така розкіш. В батька влїтку хлїб погано вродив, а тут треба платити податки та недобори; гроший нема, а ротів багато. Довідується тодї батько, що сусїдний пан заложив фабрику сїрників: знайшла ся добра людина, що малечі заробіток дасть. Хлопцеві на фабрику йти хочеть ся так само, як грішникові горячу сковороду лизати. Та що робити — батько веде. Знає він добре, що за 12 та 14 годин працї на день зароблятиме хлопець тільки по 10 копійок; знає добре, що від сїрки та фосфору почне він на фабрицї слабувати. Тяжко йому, та все ж він міркує, що й сї 10 копійок потрібні в господарстві.
Коли йому пощастить, коли його ще змалку не змарнує хороба й не скалїчить машина — то доживши до 18 років мусїтиме він сам подумати про свою долю. В фабрицї сїрників для нього вже нема місця; адже він не може працювати за 10 копійок денно, і через се хазяїн приймає на його місце молодших, котрим менше платить, а його викидає. Лишити ся на селї при батькові він теж не може: батько землї має мало і сам ледве з неї вижити може. Йде тоді наш хлопчина до міста і поступає там наприклад на фабрику ситцю. Дивно йому зразу здало ся, коли його ставили біля машини — важко було справляти ся біля неї. Так і здаєть ся, що от от або прядиво урветь ся, або руку захопить між шестерню. Та помалу призвичаїв
