і гляне з високого неба на свою дорогу дочку. Нимидора почала прощаться з дядьком та з дядиною, згадала свою матір, згадала своє сирітство, свій важкий молодий вік у наймах і так заплакала, що за слізьми й світа не бачила.
Ввечері смерком одвезли молоду в Вербівку. Як переїзджала молода через вербівську греблю, хлопці наставили кулів, наклали соломи й запалили. На других кутках, де справляли чимало весіллів, так само йшла перезва, і скрізь по селі палало полум'я. Усе село ніби палало в час перезви, бо все село гуляло на весіллі. В близьких селах думали, що в Вербівці пожежа.
Другого дня, в понеділок, не було й панщини. Все село гуляло на весіллях. На Нимидору наділи Миколину шапку, шапку оповили довгою червоною двойчастою стрічкою, повели молодих до священика скривать. За молодими йшли музики, за музиками товпились натовпом чоловіки та молодиці. Ввесь батюшчин двір був сповнений народом, бо в той час заразом привели скривать усіх молодих з села. В кожному кутку двора грали музики, танцювали молодиці, доки не вивели з покоїв молодих. Потім приданки заспівали, музики заграли. Народ рушив з двору. Піднявся такий галас, що вже не можна було розібрать, де співають, а де грають. Тільки решета гули та бряжчали серед галасу й гаму, та вискакували з шуму дуже тонкі жіночі голоси. За двором народ розсипався на всі кутки по-над Раставицею, і музики та співи