Прощаючись з Надею, він подивив ся на неі пильним, довгим, довгим поглядом, неначе хотів набратись того огню, що горів в іі очах.
Надя прийшла до дому і застала там Саню й Махновську.
— Що говорив тобі Целаброс? спитала в неі Саня.
— Ат! все про принципи! знехотя сказала Надя.
— Ви-ж здаєть ся зовсім зійшли ся в принципах, сказала з недомислом Саня.
— Де вже пак зійшли ся? сказала Надя.
З того часу Надя боялась сама виходити на гулянку. Целаброс сьлідкував за нею, як іі тінь. Швидко після того Саня з мачухою та з сестрою збирались вийіхати до Одеси, купатись в морі. Надя надумалась і собі пойіхати з ними, щоб сховатись од Целаброса, поки трохи не прохолоне в його і в неі серце. Вона з того часу боялась, як огню, його палкого серця, бояла стрінутись з ним на самотині.
— Нехай мине трохи часу; може й моє серце втихомирить ся, як я його не бачитиму, думала Надя, одйізджаючи до Одеси: або пригасне моє серце, або згорить од свого огню…
В половині червця до Одеси прийіхали купатись в морі два Кишиневські молоді учителі ґімназіі: Віктор Титович Комашко та Михайло Федорович Мавродін. Був тихий душний вечір. Комашко та Мавродін скупались в морі і йшли побережнею улицею, що вила ся понад морем кругом залива. Од складів угля піднімалась чорна легка курява і обсипала политу, мокру улицю. Мостова з тесаного каміня чорніла од чорного пилу як ріля. По-
