Чи ви знаєте, що він оце недавно сватав ся з дочкою одного богатого одеського купця? Вліз у єго дім, походив дві неділі, а третього тижня бах та й давай свататись. Батько тільки очи витріщив, що він за дві неділі встиг так горячо покохати єго дочку. Од Фесенка можна усього сподіватись. В него голова набита вітром, а серце гордостю та самонадією на свою красу. Я знаю єго девізу в цьому ділі: прийшов, побачив, побідив, та й… покинув…
— Та не скрізь побідив, а облизня таки доброго впіймав, сказала Мурашкова.
— Знаєте що? Возьму я та пошлю оці листи по адресу Фесенка, сказав Комашко. Нехай покладе іх на памятку в свій дорогий облицьований золотом портфель.
— А справді пошліть! сказала Саня. От здивуєть ся, як дістане з почти своі мудрі твори.
— Правда, цим ми єго не навчимо, але нехай знає, що й на собаку є палиця, що вовк ловить, але й вовка ловлять, сказав Комашко.
Панни знайшли куверту, поклали туди обидва листи, підписали, що читали, але в редакцію не приняли за непотрібностю і вернули авторови єго високі поетичні літературні твори.
— Скажіть, будьте ласкаві, од чого в нас тепер так багато розвелось таких нікчемних людей, як Фесенко? Яка тому причина? Я не дивуюсь, як бувають такими люде немолоді, поторгані важким життям. Алеж Фесенко чоловік молодий, а молодість, та ще розвита й просьвічена, буває вже сама по своій натурі чесною, сказала Саня до Комашка.
— Багато причин тому лиху, сказав Комашко. Тепер пішла деморалізація: скрізь панує невгамований, навіжений потяг до поживи, до грошей, до солоднечі
