рий і малий, багатий і бідний, слабий і дужий, — отрусіть з ніг своїх порох нещасної землі, вступіть у сліди богобійних предків ваших, збірайте своє добро, своїх жінок і дітей і виселяйтеся звідси під можну правицю правовірного монарха, ближче до святих мечетей, до посвяченої стопами пророка землі… І хай западеться ця загарбана гяурами земля, хай справедливий господь пошле з неба вогонь, спалить її й розвіє попіл по безкрайому морю! Ла Алла іль Алла — Магомет расуль Алла!…
І софта зняв руки й простяг над землею, немов прикликав на неї гнів грізного Аллаха.
У хаджі Бекіра горіла душа. Він дививсь на софту блискучими очима, він бачив спадаючий з неба вогонь, а там, за морем, в далекій перспективі, сяли перед ним мусульманські реліквії.
Настала тиша. Жар під баштою попелів і повний місяць з високости поглядав на зібрання.
Правовірні однак сиділи з спущеними очима і немов лукава усмішка блукала по їх смаглих обличчях.
— Ба, — думали вони собі, — гяур, гяур… А з кого ж ми живемо, як не з гяура?..
І пригадались їм всі несчисленні способи заробітків та баришів, які давали їм гяури. Пригадались усі ті «ямурта́», виноград, молоко, підводи, провідники, комірне і т. и., всякого роду «бакшіш», усі ті багаті жнива, що збірає з гяурів не сіючи й не орючи татарин. Куди їм виселятись? по що? — питали вони себе і їх брала хіть в живі очі розсміятися мудрому, та несвідомому станові річей софті.
Однак вони мовчали.
Мовчанка врешті ставала прикрою, усім було ніяково, та визволив Септар. Він приступив
