жавлення ірландської церкви; дякуючи цьому законові, католицька Ірландія не потрібувала більше платити податків на утримання протестанської церкви. Церковні маєтности почасти було продано хуторянам на виплат, і таким чином утворено кілька тисяч вільних мужицьких господарств. Становища инших арендаторів мав поліпшити земельний закон 1870 р., який зобовязував дідичів виплачувати чиншовикам вартість їх будівель і зроблених меліораційних поліпшень, як що дідич зганяв чиншовиків з арендованої землі. Той самий закон забезпечував чиншовикам позички з державної скарбниці для купівлі чиншової землі у власність.
Нема чого казати, що ці закони й маленькі полегкости не могли задовольнити ані провідників ірландського національного руху, ані ірландські народні маси. Що вправді означали ці дрібненькі поліпшення в порівнянні з тою великою, крівавою кривдою, яку від століть терпів ірландський народ! Гладстон цими реформами добився тільки того, що на кілька років ірландський національний рух набрав спокійніших форм. Але цей спокій тривав недовго.
Вже через два роки по виданні згаданого земельного закону в політичній історії ірландського народу відбулась велика подія. Року 1872 більшість ірландських послів в англійськім парламенті об'єдналась в один «ірландський клюб» під проводом Бата й Сулівана. Цей клюб рішучо виставив домагання про «гомруль», себ-то про самоврядування Ір-
