Сторінка:Міртала.djvu/241

напосідали на нього по світі. Це був один з проводирів юдейського повстання, один із якнайтяжчих злочинців супроти цісаревої й Риму над світом влади. Це був отой самий, що, багато разів зранений, завжди виліковувався з своїх ран і знову обіч Івана з Гішалі повставав супроти римського війська. Це був отой самий, що, вже як нікчемний та гнаний заволока, потрапив, вже в Єгипті, зібрати кількатисячний збройний єврейський натовп і зірвати проти цісарської влади бунт, щоправда, хирний та швидко затоплений у крові бунтівників, але що свідчив про запеклу зненависть та непримиренне зухвальство цієї потвори. І ця потвора, цей чаклун, що до нього не могли вхопити тропи ані стріли, ані дощентні вимордовування, ані чуйні, сторукі урядові чинники великої держави, перебуває в Римі й насмілюється… насмілюється… насмілюється прилюдно ображати найбільшу велич римського народу, уклинати улюбленого від людей і війська цісаревого сина та його милоданку… Сотники посплигували з мармурових уламків та, збившись посеред форуму в складений з блискучих велетнів гурт, провадили поміж себе запальну розмову. На мармуровім уламку опинився Сільвій і, повіваючи мальовничими фалдинами своєї тоги та вимахуючи в повітрі білою рукою, де блищав перстень з аметистом, довго промовляв посеред метушні й вереску, аж звернув врешті на себе загальну увагу