заволока (слово)

заволока

Заволо́ка, ки, об. 1) Захожій изъ чужой страны, бродяга чужестранный. Горе мені на чужині: зовуть мене заволокою. Чуб. V. 198. 2) Бревно, которымъ закладываютъ въ плотинѣ прорванное мѣсто, чтобы успѣшнѣе его задѣлать. Міусск. окр.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Заволо́ка, ки, об. 1) Захожий из чужой страны, бродяга чужестранный. Горе мені на чужині: зовуть мене заволокою. Чуб. V. 198. 2) Бревно, которым закладывают в плотине прорванное место, чтобы успешнее его заделать. Миусск. окр. *3) Ж. Томпон. Сл. Нік. Сл. Желех. Кінь ногу сплечив, наривати стало, то коновал дві дюрочки прорізав і конопляну заволоку затягував. Пир. у., Конон.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28