— Ой щось ти Ганю гейби хора.
— Що я хора! То ти сам може хорий здохляку.
— Але-ж нї рибонько ти таки справдї нездорова, тобі-б може до купелїв…
— Замкнеш ти ґавру! Як я тобі справлю купелї то цїлий горнець кипятку вильляю на голову.
— Та цить Ганю не сердь ся. А от другі їздять тай ти…
— То як другі дурні то і я маю така бути. А не дочеканє ваше.
Тут моя Ганя як розтарахкотїла ся то аж може за чотири години втишило ся троха в хатї.
Але я триюмфував в дусї. Ганя лишила ся дома а я через те заощадив більше чим чотири сотки.
Я мусїв признати товаришови рацию, а він оповідав менї ще про иньші подібні до того викрути.
Між тим кондуктори викрикнули якусь стацию. Мій товариш скочив, вхопив свій клунок, попращав ся зі мною тай висїв поспішно.
А я цїлу дальшу доргу роздумував вже сам над суєтою сего сьвіта та завидував товаришеви його дипльоматиї.
Теребовля 20. ХІ. 1906.
