инцемъ, во̂нъ забувъ, що выйшовъ съ переяславскихъ мѣщанъ. Окро̂мъ власнои наживы и самолюбныхъ потребъ у Тетеры не було иншои меты и иншихъ идей. Опинитися въ головахъ украиньского народу єму треба було то̂лько на те, що бъ награбувати зъ сего народу у власну кишеню, та тодѣ й кинути сей наро̂дъ на вѣки. Ставши гетьманомъ, во̂нъ вырядивъ Гуляницкого посломъ до Варшавы благати короля, прийти зъ во̂йскомъ, що бъ по̂дгорнути по̂дъ Польщу лѣвобережну Украину. Мусивъ Тетера, якъ и Юрій просити, що бъ була выконана умова про православну релігію, про во̂дбиранє во̂дъ уніято̂въ загарбаныхъ церковныхъ и монастырскихъ маєтностей. Самому Тетерѣ ся справа була байдуже; але инакше не можна було єму дѣяти, бо инакше не вдержавъ бы во̂нъ гетьманьскои булавы. Згодя во̂нъ во̂дрѣкся во̂дъ православнои вѣры, за котру теперь мусивъ заступатися.
Отакъ-то — можна мовити — чудно зо̂йшлися обставины, що по̂сля Богдана Хмельницкого змагалися на гетьманьску булаву, кревняки старого Богдана: Сомко доводився шурякомъ Богдановымъ, во̂нъ бувъ братомъ першои єго жѣнки; Золотаренко — те жь шурякъ, яко братъ третёи єго жѣнки, Тетера єго зять; четвертый, що змагався пото̂мъ на булаву, не бувъ нѣ кревнякомъ, нѣ своякомъ, а бувъ колись у Богдана слугою, — и отсей-то слуга, Иванъ Бруховецкій перемо̂гъ усѣхъ на лѣвобережно̂й Украинѣ.
Ставши гетьманомъ, Тетера по̂славъ на лѣвобережну Украину універсалы, усовѣщуючи Лѣвобережцѣвъ пристати до него — и похвалявся, що небавомъ прийдуть Польскій король и ханъ Крымскій, а зъ ними велика сила во̂йска. Не великого добра придбали ти̂ універсалы. Въ Переяславѣ, де во̂дъ давна знали Тетеру, знайшлися де-неяки̂ приятелѣ єму. Сомко написавъ до полковнико̂въ, що бъ лапали Тетериныхъ агенто̂въ, перехоплювали листы єго и присылали до него Сомка. А тымъ часомъ во̂нъ писавъ и до Тетеры и подававъ надѣю прилучити лѣвобережну Украину до Польщѣ, абы то̂лько во̂нъ бувъ певнымъ, що нѣ король, нѣ Рѣчь-Посполита не помщатимуться
