Тітка Поллі взялася тоді за теплі купелі й поливання. Але хлопець далі був сумовитий і млявий. Тоді вона додала до свойого лічення ще строгу дієту, годувала його вівсянкою і обкладала плястрами. Ще до того заливала хлопця ріжними чудотворними ліками.
Нарешті Том спокійно давав робити із собою все і всякі муки приймав байдужно. Це ще дужче стурбувало й затрівожило стару добродійку. Небезпечну байдужність треба було перемогти. Випадком почула вона про якийсь чудотворний лік, що називався „убийник смерти“. Скоренько купила нараз кільканацять флящин, покушала ліку і рішила, що се знаменитий лік, бо солодкий і пече, як огонь. Вже не лічила водою, ані иншими ліками і, з великою надією взялася до „вбийника смерти“. Дала Томові випити ложечку і неспокійно чекала, що з того буде. І душа її заспокоїлася, охлялість Томова зникла. Хлопець крикнув і скочив, якби поставлено його на жар-вуголь.
Том уже зміркував, що час йому стямитися. Так далі жити годі. Може воно цікаво, і з тими ліками ріжноманітно, але всеж таки за скучно і довше витримати годі. І він став думати, якби спекатися того лікування, тому нарешті став удавати, що новий лік дає йому життя. Він так часто прохав цеї „чар-води“, що се вже надокучило тітці. Вона сказала йому, аби брав собі сам і їй не докучав. Якби на Томовім місці був Сід, то вона з того бажання щиро раділаб, але то був Том… і вона таки потайки слідила, чи ліку в флящині убуває. Ліку убувало справді, але старенькій і на думку не приходило, що Том лічив тим ліком одну шпару в помості.
Одного разу Том тільки що лагодився вилити в шпару звичайну порцію ліку, аж тут вбіг у кімнату тітчин рудий кіт, Мурко; він вигнувся, муркотів і зиркаючи лакомо на ложку, прохав трошки тих ласощів для себе.
— Не проси, Мурцю того, чого тобі не треба.
