їном або морським розбійником. Життя втратило для нього весь чар, бо в ньому тільки саме горе. Він кинув у кут свій лук і палицю — ніщо вже не тішило його і ніяка іграшка не веселила.
Тітка Поллі зажурилася і стала пробувати на нім усіх родів своїх ліків. Вона була з тих, що сліпо вірять у патентовані ліки і одушевляються всякими новими способами лікування. Не було таких ліків, яких би вона не випробувала. Нехай зявиться який новий лік, то в неї душа аж горить спробувати його, тільки не на собі, бо вона ніколи не хворіла, а на кожнім иншім, що попався їй у руки. Вона передплачувала усякі видання, де писалось про здоровля й ліки, і всі дурниці шарлятанів-невигласів розпалювали її серце. А всі ті приписи про те, як і коли лягати спати і вставати, що їсти й пити, як перевітрювати хату, скільки робити тілесних вправ, який і коли має бути настрій і як одягатися — були для неї святим євангелієм. Вона й не помічала, що найновіші числа захвалювали часом щось зовсім противне, ніж те, що захвалювали попередні. Вона була собі чесна й легковірна як дитина, тому й зразу вірила крикливим реклямам. Начитавшися усяких „мудрощів“, як лицар виїздила на своїй шкапі на боротьбу зі смертю. Вона бідненька, і не здогадалася, що її хорі сусіди зовсім не вважали її цілющим ангелом, а її ліки чудодійним бальзамом.
Саме тоді прийшла мода лічити зимною водою. Том був хорий — нуж лічити його водою. Раненько до схід сонця стягала його з ліжка, вела в шопу і відрами лила на нього зимну воду, потім натирала його грубим рушником, як коня згреблом; тоді обвивала мокрим простиралом і накидала цілу гору вовняних коців, що мало душа з нього не випріла.
Та мимо того щирого лічення Томові не кращало, навпаки, він з кожним днем ставав сумніший і блідший.
