— Коби добігти до старої гарбарні, — прохрипів Том, ледве зводячи духа. — Мені вже сил нестає. Гекне сказав нічого, тільки важко дихав. Хлопці дивилися лиш перед себе й бігли що сили.
Нарешті добігли до старої гарбарні, вскочили разом у відчинені двері і впали засапані й змучені, але щасливі. Потрохи заспокоювалися і серця не билися вже так дуже. Том прошепотів:
— Гекльбері, як ти думаєш, що з того вийде?
— Якщо доктор Робінзон умре, то хтось повисне на шибениці.
— А ти відки знаєш?
— Та вже знаю. Згадаєш моє слово.
Том подумав хвилинку, а потім спитав:
— А хтож виявить те все? Ми?
— Борони Боже! Може так статися, що індійця Джо не повісять, то він тоді нас не пощадить, під землею найде, а все таки вбє. Се певне.
— І я так думаю, Геку.
— Як вже хто й пробовкне що, то хіба Поттер, він досить дурний, а ще й часто буває пяний.
Том не відповів нічого, — знову роздумував. Нараз пошепки сказав:
— Геку, адже Поттер нічого не знає. Якже він може виявити?
— Чому не знає?
— Та бо він лежав тоді непритомний, як Джо проколов лікаря ножем. Чи думаєш, що він міг був бачити або взагалі що небудь знати?
— Справді, і я так думаю, Томе!
— Знаєш, він може вже й мертвий.
— Ну, ні! Я добре бачив, що він був пяний. Коли мій батько пяний, то можна його товкти обухом по голові, а йому байдуже. Він сам те каже. Так і з Поттером. Якби він був тверезий, то вже булоб по нім.
