во, що без цієї нагоди на марно пішли б усі чесноти великих людей, але без упертости, без волі кількох одчайдушних, найліпша нагода залишилася б невикористаною. Очевидно, що й найбільше завзяті одиниці є ніщо без маси; нічого не вдіяв би Кир, якби не натрапив на „Персів незадоволених пануванням Мідійців”. Але без творчої волі „героїв”, що вміють „командувати”, „підтримувати дух народу” і гуртувати його коло себе, — неволя лишилася б неволею. Не було таких доказів, які цьому апологетові свобідної людської волі могли б присвоїти ідею всевладного „призначення” чи „щастя-долі”, якої треба або пасивно виглядати — коли нема „нагоди” — або втікати перед нею, мов перед непогамованою повенню. Але й тут — ніщо в ньому не було вибухом, а все — уважність, метода й теорія, припис. Поведе за собою нарід не кожний „герой”: ані запал, ані сама добра воля не вистачать. Провідником, — якого уважають за „мінливого, плохого, легкодуха й нерішучого”, юрба гордитиме. Цих хиб треба вистерігатися, „мов підводних скель”, а натомість бути „великодушним, сміливим і сильним”, привчати підвладних до думки, що „розпорядки — провідника — є невідкличні та що ніхто не сміє й мріяти одурити його або змусити його змінити його думку”.
Демос? Так, це була його Італія, про визволення якої він думав уперто й систематично. Але Демос не є стійкий, нездібний до методичного
