Збентежена паскалова жінка визнала Гаргантюа за свого сина і адоптувала, взявши на вихов, колективне порося.
Радоловські кури літають, як орли. Так само літають свійські качки й гуси. На дворах коло млину мандрівець може побачити птахів, що населювали колись і харківські прерії, але тепер там винищені. Це гиндики, гиндички й гиндичата.
На самому млині сидять болгари й, поки мелеться привезене збіжжя, грають у млинок. Млинок — це віковічна примітивна гра на дошці, де накреслено три концентричні квадрати. Кому пощастило поставити три фігури вряд, той має «млина» і забирає одну з фігур ворога. Цього млина можна далі зачиняти й одчиняти й кожна така операція теж дає право взяти одну фігурку ворогову. Зветься ця гра по-болгарському дани і за фігурки правлять зерна фасул (квасоля) і мамули (кукурудза).
Але все це й також хату болгарина Паскалова, де нам доведеться ночувати, ми побачимо взавтра. А зараз спадає ніч і ми в'їздимо в Радоловку. На містку через неназванну річку нам заступає дорогу отара тонкорунних овець. Вони товчуться на однім місці, немов публіка перед кіном, нарешті, десь знаходиться цап, пробуцує собі путь через вівці, виходить на місток і публіка валом суне за ним. Голова КНС розповідає, як він (позаторік) пас вівці й вони ніяким робом не хотіли переходити по той бік річки. Довелося йому й другому пацанові, взявши вівцю, як лантух перекидати на той беріг. Так перекинули з десяток, тоді пішло. Тепер цей чабан за отамана в КНС.
Ми в'їздимо в Радоловку й починаємо трішки турбуватись: де доведеться ночувати. З свого досвіду ми знаємо, що ні один з товаришів, з якими так тепло ми балакали в тачанці, нас до себе не закличе. Не те, щоб він просто боявся товариша з кореспондентським квитком, але все ж
36
