треба чимало з'їсти каші, щоб цього способу навчитись — досить вибитись з ритму на йоту, і човен починає крутитись на однім місці. Я покинув тепер спосіб слабожанських дідів — наддніпрянська молодь навчила мене гребти як слід.
Є український моряцький спосіб гнати важенну шаланду одним веслом. На кормі трохи вибрано дерева і в цю виїмку закладено весло. Розставивши ноги, на шаланді стоїть гігант і жене її, крутячи веслом як шрубом. Для цього способу ще більше треба ззісти каші, ніж для дніпрянського, людині ж слабосильній ніяка каша не допоможе.
Ще більше способів є гребти парою весел, тож на ті способи вже немає місця на цих сторінках. Досить сказати, що весла на великій дубівці, а й шаланді — то колосальні весла. Гребти ними в безвітря — невесела робота, навіть коли ввесь час чергуватись. Наче вириваєш з корнем столітнього дуба. Одпочиваючи, треба закурювати. На цей час у нас уже не було тютюну.
Отже, треба було прохати в рибалок їхню дорогоцінну махорку, оце одержану на базі, преміяльну, бажану махорку.
Прохали, Закурювали. Терпіли. Знову прохали. Знову закурювали. Знову терпіли. Ще раз терпіли. І знову терпіли.
Тоді уп'ять прохали. Так доїхали до Широкої.
Широка — рибальський присілок. Де він —
