Сторінка:Майк Йогансен. Луб'яне решето (збірка, 1929).djvu/10

Цю сторінку схвалено
ІЛЮЗІЯ

— От ви мені що розкажіть — сказав Іван Савостьянович і поклав фунт сала на терези.

— Кажуть люди, ніби тепер наказ такий вийшов, щоб який пес без намордника, нашийника й налигача, то щоб такого скаженого собаку негайно хапать і знистожать. Не скажу вже вам, чи то правильно, чи ні, а тільки вчора вранці-рано уже бачив я, як у людей ілюзія заходить про отой наказ. Вийшов я з дому йти на посаду, а тут якраз дама й собі теж свого пса вивела погуляти, породи цетер. Але ж не ступила вона, голубонька, й двох ступнів із своїм псом, як ні сіло, ні впало, де й узявся той джентлмен, що собаки цупить гачком і одвозить на держутиль-завод, щоб виробляти з собачини свічки, масло, сосиски й усяку бакалію. Так от він і зачепив цетера отим гаком і тягне до себе в хуру — годі, мовляв, песику, баглаї строїти, ходім у завод.

Дама ж, звісно, теж не з кізяка зроблена, кричить: „куди ж ти мого пса тягнеш, це ж пес не скажений, а просто сказати б дворовий собака, щоб у хаті жив, і привчений вже долі не класти, а мама його на виставці получила медалю. Покинь, репетує, цетера, у цю ж мить!“

Той же з гачком дядько й слухати не хоче, потяг цетера аж на кам'яницю, ось-ось запроторить у