став перепрошувати його за те, що у Відні докоряв йому за його скупство.
„Аж тепер розумію, тату“ — сказав — „чому ви у Відні так ощадно жили“.
Від тепер зачалося нове життя в Заболотові. Теофіль вертаючи з Відня до дому укладав собі в зелізниці пляни, як і що треба зробити в громаді. Тепер став поволеньки ті свої пляни впроваджувати в діла.
Плян на нову школу вже був готовий. Теофіль з Дмитром вели цілу будову. Кождий, хто бачив їх обох, як запопадливо заходились коло громадського діла, і собі йшли на випередки та помагали до здвигнення тої народньої святині. Незабаром стала така гарна школа, що й неодно місто не повстидалобися її. Що за радість була для тих колишніх панських кріпаків, як вони побачили таке гарне діло в своїй громаді! Всі дооколичні села завидували їм і не могли нахвалитися Теофіля за його доброту та мудрість.
Пані Саборська не могла собі дати ради з великим господарством. Все їй не сходились кінці. Тому вона задумала продати майно і перенестися десь до міста, щоби там лекше жити. Теофіль дізнався про те. І він постановив собі набути те все для громади. Тілько гроший він, що правда, не мав, але числив на людий. Шкода велика булаби, якби хтось другий купив, якийсь заволока, а наші люди й так небагато поля мають — подумав собі Теофіль.
Зараз таки в неділю пополудні запросив до себе визначнійших господарів і представив їм
