а буде довговічний і на войні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє, і вмре своєю смертю.
— Нехай лучче, — сказав батько, — поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє.
— Ну, годі ж, годі вже про це! — каже Черевань. — Ось я вам дам краще діло до розмови.
І достав із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що́ то вже за преукрашений! Не жалували пани грошей для своєї пихи́ і потіхи. По боках бігли босоніж дівчата, — інша і в бубон б'є; а зверху сидів, мов живий, божок гречеський Бахус. Тим то Черевань і звав цей жбан Божком.
— Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, — каже кобзареві. — Ось на лиш полапай, яке тут диво. Це я в Польщі таке собі доскочив.
— Суєта суєствій! — каже той усміхнувшись.
— Ні, бгатіку, не суєта! Ось як вип'ємо з Божка по кухлику, то, може, не так заговориш.
— Із Божка? — каже Шрам. — Так оцей чортик зоветься в тебе Божком?
— Нехай він буде й чортик, — одвіту́є Черевань, — тільки кажуть, що в старовину у греків… Був народ греки, так, примірно, як ми тепер козаки… народ непобідимий, — о́т що!.. Так у тихто греків цьому Божку, кажуть, була велика шаноба.
— А в тебе вже не така? — питає Шрам.
— Ні, — каже, — на мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили.
І достав мальовану тацю, сріблом ковану. А на таці було намальовано таке, що всяке б засміялось: жидок дає запорожцеві напитись горілки з барильця; запорожець так і припав до барила, а жид — одно од страху, а друге од скнарости — держить та й труситься. А зверху і підписано: „Не трусись, псяюхо: губи поб'єш!” От на таку то тацю поставив Черевань п'ять кубків-ріпок, та й почав наливати якусь настойку з того Божка.
— Це, бгатці, — каже, — така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, якби випив добру чарку.
Та й обніс усіх; не минув і Василя Невольника, хоч
