Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/69

Не потребуючи приводів до моєї великої радости, крім приводу в моїм власнім серці,
Не запевняючи себе непевними словами, не знаючи страху,
Залишаючи незгідним та глузівникам іти їхнім шляхом без перешкод,
Я ж, обчисляючи життя в чудових підсумках кохання,
Задоволений з того, що не сяю велично й самотно поза юрбою,
Мішаюсь день у день зі спільним гоном людей, що заселюють селища й села,
Сяючи, як і вони, в їх освітленні, або гублюсь, як губляться вони в загальному мірилі вартости.
Так я йду, співаючи свою тріюмфальну пісню:
Народ є, господар життя; народ, народ!
І хоч ніхто не чує мого голосу, я чую його сам,
І хоч ті, що чують мене, не відгукаються, я відгукаюсь сам,
І хоч деякі, незадоволені, кажуть мені припинити мій голос, я задоволений собою й гукаю голосніш, ніж звикле:
Це мене веселить, я гукаю без упину, отже всі можуть знати, що я маю сказати,
І коли сам народ, для кого я співаю, глузує з мене, я все співаю свою пісню для нього —
Мою пісню, його пісню, бо те, що він її не співає, подвоює мій обов'язок проголошувать:
Народ є господар життя: народ, народ!