Бут бадьоро ішов, мов отой командир,
Спокійний та повний, вірлиний був зір,
Борода розвивалась у вітрі нагорнім,
І в цім краї святім він був непоборним.
Ісус тоді виходив з судових брам,
Свої руки на зустріч простяг жебракам.
Бут не бачив, та все ж він своїх диваків
Все довкола судової площі величної вів.
Ще хвилина — і весь той похід гнойний
Машерував у нових облаченнях, цнотливий та гойний.
Криві стали рівні, каліки зробились здорові
Й розкрилися очі сліпі на світ цей новий та чудовий.
Шлюхи й мегери стали немов як із сяйва!
Зникли ті морди-вонючки й рила, й волища, й все зайве!
Тепер мудрецями й сибілами й велетнями стали всі
Ватажки імперій та зелених лісів!
Духи були у сандалях, сяли вогнем їхні крила!
(Чи ти вмитий у крові Ягняти?)
І шамотня їх ретельно з янгольським хором ревіла
(Чи ти вмитий у крові Ягняти?)
