нас проводили своїм човном аж сюди, вернули ще були в ночі.
Я особисто, громадяне, не вірю в забобони.
— Оце, кажуть, кітка вам дорогу перейшла, завертайте з дороги!
Або:
— Чи бачите, як сороки крутяться коло вашої хати? Будуть гості.
Отжеж не вірю! Перейшла кітка, так, видно, їй туди дорога, а мені що? А що до сороки, то вже зовсім ні! Скоріше вірю, що будуть гості, коли вам поліціянт коло хати крутиться. Але й то не все. Часом ждете тиждень, а то й довше, а він не прийде. Кіт йому дорогу перебіжить…
Але мені не про те.
А от вірять ще люде, що чоловіка часом блуд вчепиться. Я, розуміється, й того не лякаюсь, але, мушу признатись, в Сільці повірив я і ми всі повірили в блуд. Так і вчепився нас, так і водив весь день, а в вечері привів на теж саме місце, звідки ми виплили. Як воно було — мені неясне. Хоч і тяжко, щоб в таких справах було щось ясне.
Виплили ми рано, погода нічого собі, риба у воді плюскається, пливем.
Плили ми так дві години і все добре аж тут гов — дальше не піде. Зі всіх сторін беріг, хиба назад.
