Старий монастир в руїнах. Церковця з 12 віку, а там і нова вже стоїть. Та найцікавійше зо всього це льохи під монастирем, глибокі і зимні. Полазили ми тут до схочу й дальше поплили, а на вечір стали вже в Сільці Володимирськім.
Є собі така пісня: »Де згода в семействі«. Не знаю, щоб вона мені колинебудь давнійше подобалась. Мельодія в неї дідівська, а слова надто вже пацифістичні. Та відколи ми були в Сільці, стала вона для мене другим: »Мир вам браття«.
Це ж вже таки трохи цікаво виглядає, коли ми приходимо в вечір до незнаних людей і питаємо, чи не відступилиб вони нам стодоли, і по кількох словах (не минуло ще дві мінути) сидимо всі і співаємо: Де згода в семействі! Я, признаюся, був таки трохи заскочений, бо аж опісля спостеріг, що Міша і Ґріша між собою по російськи розмовляють, а пані матка до Курєрка сховали Русский Голос. Та вже годі втікати, тимбільше що до нас господарі відносились дуже добре і дуже чисто по українськи, зачинаючи від мови, кінчаючи аж — на пропамятній книзі.
Я зовсім забув про ту книгу, до котро- вписувались наші господарі, гості і знакомі, а найдеться там не одна цікава, цвітка, хоч і не одно щире слово.
Користаючи з наших строгих приписів ми встали і відплили, ще заки наші господарі повставали. Володимирчани, що
